Шлях на Гаїті: Як дитячий лікар з України завдяки чесності отримав мультивізи у Канаду і США

Лікар-анестезіолог Рівненської обласної дитячої лікарні Павло Сільковський днями завершив медичну волонтерську місію на Гаїті, де надавав допомогу місцевому населенню, яке через бідність потерпає від епідемій. На Гаїті доктор Сільковський прибув з США, а далі вирушає в Канаду. Як дивовижним чином отримав першу мультивізу в цю країну, як потрапив в місію на Гаїті – Павло Сільковський розповів Depo.Львів.

"Спеціалісти стверджувати, що шансів у мене немає"

- Після закінчення школи я постійно навчався, тому про поїздки за кордон навіть не думав, розповідає Сільковський, - а вже наприкінці навчання вирішив виробити собі закордонний паспорт. Моя перша віза в чистий паспорт була американська.

Спеціалісти, з якими попередньо радився, стверджували, що шансів у мене немає. Я лише закінчував навчання, ще не мав зарплати, не мав візової історії тощо. Під час спілкуванні з візовим офіцером в посольстві був щирим і відвертим. Він, коли ставив мені запитання, пильно дивився в очі, і я зрозумів, що неправду вловить дуже швидко. Я й не намагався якось себе прикрашати. І в результаті отримав одразу мультивізу на 5 років.

В Канаду їхати не планував, хоча друзі запрошували і навіть виклик надіслали. Але молодому лікареві на таку поїздку бракувало грошей, а зізнатися про це друзям було незручно. Коли ж запросили в місію на Гаїті, вирішив поїхати також і в Канаду.
- Дорогу на Гаїті і назад мені оплачували, а поїхати в Канаду з США, куди віза вже була (Гаїті розташована в західній частині одноіменного острова в Карибському морі неподалік Куби – авт.), значно дешевше, ніж з України. Тому зібрав документи свої і дружини і відправив у канадське посольство. Це було моє перше звернення, - продовжує Павло Сільковський. - Однією з вимог є вказання свого маршруту, потрібно також додати документи. Я так і написав, що їду в Гаїті, а по дорозі додому хочу побувати в Канаді. Візу просив гостьову на тиждень. Зазначив, що їхатиму сам, але якщо відкриють візу і дружині, то пізніше збираємося подорожувати удвох. Її паспорт подав про всяк випадок, на майбутнє, вона зараз удома з грудною дитиною.

У грудні заявник отримав з посольства лист, в якому просили підтвердити фінансову спроможність, адже в пакеті документів він вказав свою справжню зарплатню лікаря Рівненської обласної дитячої лікарні. Пан Сільковський не став робити фіктивних довідок про неіснуючі вклади в банку, а написав англійською у відповідь таке: "Я не маю рахунку в банку, окрім зарплатного. Довести нічого не можу. Лише додам, що додатково консультую хворих удома, деякі пацієнти в лікарні дають мені "чайові". Інколи читаю лекції студентам, лікарям, батькам пацієнтів тощо. За це отримую готівку. Я не проти, щоб мені платили через банк, як у Канаді чи США, і сплачувати податки. Після проведення реформ, сподіваюся, що так і буде. А поки що ситуація в моїй країні і у мене така".

У посольстві таку відвертість оцінили. Посол Канади в Україні Роман Ващук навіть відповідь надіслав, зазначивши, що розуміє українські реалії. У результаті Павло Сільковський отримав канадську мультивізу на чотири роки, а його дружина – на п’ять років. Написав короткий пост з цього приводу на Facebook – і отримав шквал коментарів. Каже, навіть не думав, що його випадок буде сприйнятий як якась сенсація, адже вчинив чесно.

"Умови роботи медиків на Гаїті справді екстремальні: на вулиці, без електрики"

Під час короткого стажування в одній з лікарень США лікар з Рівного почув про можливість поїхати на Гаїті з лікарською гуманітарною місією - і зацікавився. Саме тоді, на початку 2010 року, у цій дуже бідній країні стався потужний землетрус, який забрав десятки тисяч життів. На Гаїті поїхали медики та рятувальники.

- Американці полюбляють раз на рік або раз на кілька років їздити допомагати в бідні країни, - продовжує Сільковський, - це справляє позитивний вплив на їхню репутацію і дає новий досвід. Тоді я почув про таку можливість і запропонував свої послуги. Так потрапив на Гаїті уперше. З'явилося більше друзів, мене побачили в роботі і вже самі почали запрошувати приєднуватись.

Тоді, наприкінці 2010 року, через півроку після землетрусу, його страшні наслідки усе ще було помітно усюди: зруйновані будівлі, люди в наметах, в жахливих побутових умовах, просто в центрі столиці Порт-о-Пренс. Епідемія холери. Тих, хто вцілів під час землетрусу, масово косили хвороби. В центрі столиці, немов страшний пам'ятник, стояв напівзруйнований президентський палац... В умовах спекотного тропічного клімату у людей не було навіть електрики. Їжу готували на вогні і пили дощову воду.

- Нашу допомогу сприймали з великою радістю, як промінчик надії серед усього того жаху, який випало пережити цим людям, - ділиться лікар. - Ми організовували пересувні мобільні клініки в різних місцях, ближче до людей, і надавали усіляку допомогу, яку лишень могли забезпечити. Там не було поняття лікарської спеціалізації, лікар міг робити все, у чому був впевнений. Людей зверталося дуже багато, вишиковувалися величезні черги, ми навіть фізично не могли прийняти всіх. Після заходу сонця працювати було неможливо через відсутність електрики. Умови роботи медиків там справді екстремальні. Фактично з боку місцевої влади ми не отримали жодної підтримки. Ситуація в країні нагадує дещо керовану анархію. Хоч якась стабільність підтримується міжнародними миротворчими військами ООН, вони на білих автомобілях у блакитних касках патрулюють всю територію країни.

Щороку лікарі-волонтери їздять на Гаїті в ту ж пору – в грудні-січні, на 2-3 тижні. Для лікаря Сільковського цей час зручний наявністю великої кількості вихідних, тож на роботі легше вирішити питання кількатижневої відсутності. Та й адаптуватися легше, бо не так спекотно, як влітку, і майже неактивний малярійний комар, що теж важливо. У цей період менше дощів і можна працювати на вулиці.

-  З України в цій команді я один, - каже лікар, - але є американці українського походження. Раніше бажаючих поїхати на Гаїті в Україні й не було, зараз з’явилися, але тепер чужих не надто потребують, бо своїх вистачає. Найбільш гостра потреба в допомозі була після землетрусу, тоді усіх охочих брали. І зараз волонтеру не відмовлять, якщо він зголоситься приїхати допомагати, роботи вистачить усім. Проте самостійно треба шукати спонсора на цю поїздку, шукати зацікавлені благодійні організації тощо. Для мене особисто ці поїздки – це не лише розширення світогляду, а й практичний досвід роботи універсальним лікарем в екстремальних умовах, спілкування іноземною мовою з її носіями.

"Усе частіше замислююся над перспективою еміграції в Канаду"

Після завершення медичної місії на Гаїті Павло Сільковський нарешті вирушив в Канаду. Каже, це не просто приватна подорож - поїздка має практичну мету.

Футболку пацієнту подарували американці українського походження. Він носить, бо якісна і подобається

- Усе частіше замислююся над перспективою еміграції в Канаду, - зізнається Сільковський, - тим паче, ця країна пропонує різні еміграційні програми. Але з рішенням не поспішатиму. Маю намір якомога більше дізнатися, щоб об'єктивно все оцінити. Я люблю свою країну, і рішення виїхати насправді не поліпшує мені настрій. Проте оцінка моєї 12-річної освіти і диплому з відзнакою пригнічує: складається враження, що мій інтелект тут нікого не цікавить. А час іде, і хочеться бути реалізованим. Я маю здорові амбіції, хочу зростати професійно і кар'єрно, для цього багато працюю і вчусь. Але хто звертає на це увагу? Керівні посади займають не ті, хто багато працює, а хто більш наближений до керівництва. Справжньої конкуренції немає, і це засмучує. Тому працювати я хочу в своїй країні, однак життя змушує шукати інші варіанти...